Про що наш проект?

92-річна Мільда ​​живе в невеликому селищі поруч з колишньою залізничною станцією біля латвійсько-російського кордону. За радянських часів це був жвавий транспортний вузол. Місцеві жителі згадують “вагони з кавунами” і натовпи дачників з Ленінграда. З тих пір все змінилося. Останній пасажирський поїзд зупинився два роки тому. Тут немає ні роботи, ні школи, ні пошти, ні магазину. Щоп’ятниці в селище приїжджає автолавка – не заради прибутку, а тому що її потребують ті місцеві мешканці, які ще тут залишилися. Лише кілька будинків житлові; інші поступово занепадають.

Відштовхуючись від цього прикладу, ми визначаємо «порожнечу» як соціальну формацію, що складається зі: (1) спостережуваної реальності, в якій населені пункти швидко і, схоже, неуникно втрачають свої складники (людей, школи, послуги, соціальні мережі, робочі місця, майбутнє); (2) способу життя (практик і соціальних відносин) жителів, що залишилися; і (3) емічної интерпретативной рамки, яку місцеві жителі використовують для опису та осмислення нової реальності. Мільда хач і залишається сама в спорожнілому селищі, але її селище не самотнє в своєму запустінні. Про спорожніння сіл і міст ми знаємо з повідомлень із Молдови, Болгарії, Росії, Італії та Іспанії. Усупереч поширеним уявленням про глобальну урбанізацію, не тільки села, а й багато європейських міст стискаються, а не ростуть. Безумовно, в таких глобальних містах, як Лондон, Делі й Пекін, населення зростає, але міста й села між ними втрачають людей, робочі місця та інфраструктуру. Це тягне за собою значні зміни в способі життя і методах управління. Що означає для місцевої влади планувати скорочення, а не зростання? Хто повинен зносити напівзруйновані й покинуті будинки? Що відбувається з державною владою, коли великі території порожніють або коли громадяни масово їдуть на території інших держав? Хто приходить (знову) заселяти спорожнілі території і які форми життя виникають на задвірках капіталізму та державного управління?

На цьому відео Даце Дзеновська пояснює цілі проекту:

Навіщо вивчати порожнечу?

Наш проект вивчає порожнечу як особливу соціальну формацію і як одне з найбільш фундаментальних та найменш вивчених явищ в ландшафті сучасного капіталізму, державної влади і пов’язаних з ними ідеологій. Ми багато чуємо про глобальні містах як командні центри економіки і пункти тяжіння для мігрантів, але не всі знають, що все більше населених пунктів стискаються, а не ростуть. Ще рідше ми чуємо про порожні простори між містами, незважаючи на те, що їх по всьому світу стає все більше. На сьогодні не існує комплексних досліджень порожнечі як життєвого досвіду, смислової структури і призми для вивчення економічної та політичної влади.

Останніми роками наші колеги з суспільних і гуманітарних наук почали займатися пов’язаними з «порожнечею» явищами: депопуляцією, деіндустріалізацією та еміграцією. Це важлива робота, якою займається і наш проект. У той же час аналіз цих явищ, як правило, проводиться на рівні суспільства, економіки й нації – в сфері так званих наук про державу. Але повністю зрозуміти феномен порожнечі, залишаючись на цьому рівні, дуже важко. Порожнеча одночасно і більш конкретна, і більш широка: мова йде про деталі життя в певних місцях і макро-історичних процесах, які їх формують. Зараз порожнеча не тільки поширюється в просторі, але і приймає нові форми. У занепаді та запустінні як таких немає нічого нового. У новий час вони були наслідком переміщення центру ваги індустріального капіталізму в рамках загальної ідеології прогресу. Зараз же порожнеча супроводжує панування фінансового капіталізму, що обходяться без обіцянок кращого колективного майбутнього. Люди все частіше випадають з кругообігу капіталу і турботи держави. Одні мають змогу поїхати, інші залишаються на місці. І як наслідок – життя в умовах порожнечі як радикально новий досвід на різних рівнях.

Як вивчати порожнечу?

Ми використовуємо поняття “порожнеча” як інструмент реляційного порівняння, що дозволяє прийти до узагальнення. Але це не означає, що ми ставимося до «порожнечі» як до абстрактного поняття – ми використовуємо методологію горизонтального «переміщення» «порожнечі» у всьому її емпіричному багатстві з латвійсько-російського прикордоння до відповідних просторів України, Росії, Східної Німеччини, Вірменії та Румунії. Ці місця відрізняються історично й геополітично, але всі вони пережили перехід від соціалізму до капіталізму й в усіх них люди живуть серед порожніх будівель, зруйнованих соціальних відносин і невизначеного майбутнього. У той же час вони відрізняються один від одного практиками повсякденності, методами управління і способами формування смислів: якщо в Латвії міські еліти вважають порожнечу питанням сприйняття, то в Росії експерти обговорюють стратегії керованого скорочення і залучення переселенців. Польові дослідження, на яких ґрунтується наш проект, можуть дати уявлення про різні способи емічної інтерпретації порожнечі. Мета проекту – поліпшити наше розуміння мінливого ландшафту влади в конкретних місцях і за їх межами.

Місця

Масштаби і новизна феномена порожнечі особливо яскраво проявляються в постсоціалістичному контексті, де дві системи організації життя – соціалістична і капіталістична – відступили одна за одною. Майбутнє втрачено в декількох сенсах: немає ідеологій, які обіцяють позбутися запустіння, і багато людей відчувають втрату контролю над своїм життям. Наш проект використовує цей етнографічний матеріал для побудови теорії глобального сьогодення і уявлень про майбутнє. Ми розглядаємо об’єкт наших досліджень не як «кейси» успішних чи невдалих «переходів», а як можливість генерувати нові аналітичні ідеї.

У популярних і наукових уявленнях запустіння колишнього соціалістичного світу часто пов’язується з системними катаклізмами – розпадом Радянського Союзу і кінцем східноєвропейського соціалізму. Запустіння в пост-соціалістичному просторі розглядається як необхідний етап на шляху до демократії та ринкової економіки. Наш проект пропонує іншу інтерпретацію. Люди, що живуть в умовах запустіння, дійсно сприймають його як перехідний стан, але кінцевою точкою цього переходу є не капіталістичне процвітання і свобода, а радикально інше майбутнє, до якого вони не мають ніякого стосунку. Внаслідок втрати впевненості в капіталістичному процвітанні і свободи порожнеча в постсоціалістичному контексті містить величезний аналітичний потенціал.

Наші етнографічні дослідження в чотирьох різних регіонах будуть використовувати «портативну аналітику» порожнечі, отриману на латвійсько-російському прикордонні, для проведення детального аналізу життєвого досвіду, методів управління й аналітичного потенціалу постсоціалістичного процесу запустіння. Серед них латвійсько-російське прикордоння (Даце Дзеновська), російський Далекий Схід (Домінік Мартін), Вірменія (Марія Гунько), Східна Німеччина (Фрідеріке Панк), Україна та частково Румунія (Володимир Артюх). Ми обрали ці регіони з метою: (1) визначення сукупності взаємопов’язаних сил, які призвели до запустіння та порожнечі після занедапу соціалізму, а саме геополітичних зрушень, неоліберальної глобалізації та націоналізації політики; і (2) визначення діапазону траєкторій, породжені комбінацією цих сил. Латвія рішуче змінила свою геополітичну орієнтацію, вступивши до Європейського Союзу та НАТО і перетворившись із західної окраїни Радянського Союзу в східну околицю Європейського Союзу. Східна Німеччина втратила статус незалежної держави, і запустіння на цих землях значною мірою стало результатом внутрішньої міграції в межах об’єднаної Німеччини. Віддалені регіони Росії пережили радикальний відступ соціальної держави. Білорусь залишилася в орбіті соціалізму і Росії, хоча і в усе більш невизначеному статусі, а Східна Україна є активним полем битви за економічний і політичний контроль над регіоном та його геополітичну орієнтацію. Взяті разом, ці локації дозволяють аналізувати як специфіку постсоціалістичного запустіння/порожнечі, так і глобальне функціонування економічної і політичної влади (див. розділ «Люди» та «Новини і події»).